Військовослужбовці та ветерани, як й інші онкопацієнти в Україні, часто зіштовхуються із загальними бар‘єрами в отриманні медичної допомоги – такими як пізня діагностика, «витрати з кишень» на лікування, погана координація медичної допомоги. Але для чинних військових кожна з цих проблем має додаткові труднощі, оскільки їхній шлях розділений між військовою та цивільною медичними ланками.
Звісно, проблеми часто стосуються військової бюрократії, яка обтяжує доступ до медичної допомоги. Також з інтерв’ю наших респондентів ми ідентифікували проблему, що військовий медичний персонал часто не має достатньо знань, ресурсів та часу, щоб розпізнати симптоми онкозахворювань та правильно скерувати військовослужбовців до профільних ЗОЗ.
У цивільній системі тим часом спостерігається недостатнє розуміння потреб військових, а іноді й байдуже ставлення до них. А взаємодія між цими двома ланками є слабкою, а часом — відсутньою.
Правозахисний центр “Принцип” провів дослідження про шлях військових та ветеранів з онкозахворюваннями та виокремив проблеми, з якими вони зіштовхуються під час служби та після звільнення з неї. Аналітики центру вивчили як систему України, так і міжнародний досвід, а також провели глибинні інтерв’ю з військовослужбовцями з онкозахворюваннями, начальниками медичних служб військових підрозділів, цивільними та військовими лікарями.
“Для нас цей аналіз є відправною точкою більш фахової розмови про досвід військового не з пораненнями, а із соматичними захворюваннями. Про те, з якими бар’єрами зіштовхується він/вона, якщо перебуває на службі й після звільнення. Які виклики існують в начальників медичних служб підрозділів, а також у військових госпіталях. Очевидно, що загальні проблеми онкопацієнта з-поміж військових щодо доступу до лікування та ліків не відрізняються від цивільного населення, проте їхній шлях має додаткові нюанси й складнощі”, — зазначила Любов Галан, голова та співзасновниця правозахисного центру для військовослужбовців “Принцип”.
Одні з ідентифікованих аналітиками проблем:
- Відсутність системного підходу до обліку онкозахворюваності та смертності серед військових та ветеранів. Наразі немає досліджень про вплив на ці показники шкідливих факторів, специфічних для воєнних дій. Міжнародний досвід показує, що такий вплив на здоровʼя військових може проявлятись з часом, тому його важливо відстежувати систематично.
- У війську опинилось багато людей, які не проходили якісних діагностичних обстежень до мобілізації, а огляд ВЛК під час мобілізації був суто формальним. Якщо вчасно не виявити рак в людини «в цивільному житті» і він проявляється вже під час служби, то доступ до його діагностики та лікування значно ускладнюється.
- Наявність онкології або історії хвороби не дорівнює непридатності до військової служби. Часто лікарі з ВЛК недостатньо обізнані про онкозахворювання. Водночас рішення комісії впливає як на можливість онкопацієнтів звільнитися з війська, так і на отримання грошової допомоги.
- Військовий медичний персонал часто не має достатньо знань, ресурсів та часу, щоб розпізнати симптоми онкозахворювань й вчасно скерувати військовослужбовців до профільних медичних закладів. Скерування на л
- Можливість пройти діагностику чи лікування нерідко залежить від ініціативності начальників медичних служб, розуміння з боку командира, наявності у військових лікувальних закладах фахівців, а також ставлення медичного персоналу в цивільних лікарнях.
- Попри право на безоплатні медичні послуги військові та ветерани з онкозахворюваннями часто витрачають власні гроші на ліки, діагностику, хірургічні операції, неформальні платежі медичному персоналу в державних та комунальних закладах.
Окрім аналізу проблем військовослужбовців з онкологічними захворюваннями правозахисний центр “Принцип” розробив рекомендації для органів влади.