Заява громадських організацій
21 серпня народні депутати зареєстрували проєкт закону №9637, який пропонує оновлене визначення статусів ветеранів війни, а 22 серпня Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів ухвалив висновок, яким рекомендує Верховній Раді включити зазначений законопроєкт до порядку денного, визначити його невідкладним та скоротити строки внесення альтернативних законопроєктів.
Ми, спільнота експертних громадських організацій сфери ветеранських справ, висловлюємо свою професійну незгоду з логікою визначення досвіду ветеранів, запропонованою авторами проєкту закону, та вбачаємо суттєві ризики для ветеранів й їхніх близьких від його прийняття в поточній редакції. Ухвалення цього проєкту загрожує посилити декларативний характер державної підтримки та її недофінансованість. Це призведе до погіршення захисту прав ветеранів та збільшить соціальну напругу в суспільстві.
Ми закликаємо:
1) відкликати законопроєкт №9637;
2) направити питання визначення статусу ветеранів війни та членів їхніх сімей на необхідне смислове опрацювання, а саме: відправити законопроект авторам на доопрацювання для проведення ретельних косультацій за участі військовослужбовців та ветеранів, а також експертів у сфері ветеранських справ щодо визначення статусу та наповнення підтримки;
3) дотримуватись регламенту для розробки справді якісної законодавчої опори для створення ветеранської політики.
Долучитися до підписання заяви громадським організаціям можна за цією формою: https://forms.gle/wVgbDiq2ZzdK74wm8
Дотепер в Україні відсутня єдина державна політика стосовно ветеранів війни та членів їхніх сімей, а система ветеранських статусів та державної підтримки ветеранів не відповідає реаліям сучасності та потребам ветеранів та їхніх близьких.
Статус – це більше ніж літери в законі. Це позначення шляху людей, визнання їхньої звитяги у суспільстві та підстава для забезпечення необхідної та гідної підтримки, що виходить з досвіду цих людей.
Визначення “ветеран” війни вплине не лише на тих, хто були чи вже стоїть на захисті країни, але й тих, хто захищатиме її у майбутніх історичних періодах.
Спільно висловлюємо наступні зауваження до поточної редакції закону та логіки визначень, яку він пропонує:
1) Необхідно відмовитись від запровадження нового терміну “Захисники і Захисниці” та виробити чітке визначення досвіду, який позначає термін “ветеран(ка)”.
Військова служба є громадянським обов’язком українців.
Саме досвід, здобутий людиною під час несення військової служби, або ж військової служби в умовах бойових дій та війни, призводить до подальших наслідків у цивільному житті, на які має бути скерована державна політика стосовно ветеранів та членів їхніх сімей.
Водночас, підхід, що пропонується законопроєктом не відповідає необхідним критеріям для дефініції даного досвіду. За ним неможливо визначити, про кого саме йде мова. Використання цих термінів є можливим в побутовому спілкуванні щодо наших захисників і захисниць, проте на законодавчому рівні нова термінологія може спричинити правову невизначеність.
Термін “Захисники і Захисниці” має емоційне забарвлення, а його фіксація на законодавчому рівні та передбачення конкретної процедури для набуття такого статусу призведе до суб’єктивного розділення воюючих громадян на “захисників” і “незахисників”. Так, люди, які формально поки не отримали статус “Захисника і Захисниці” не вважатимуться захисниками, хоча вони можуть фактично захищати країну в цей час.
Більш того, дана логіка повторює помилку минулих політик, а саме: наділення статусом не за фактом здобутого досвіду, а за часовими рамками, в яких такий досвід був здобутий. Зокрема, розділення за часом здобуття досвіду військовослужбовцями може призвести до несправедливого порівняння внеску військових, які стали на захист в інші історичні періоди: під час АТО, ООС, та повномасштабного вторгнення Росії, та вже здобули статуси УБД, учасників війни, осіб з інвалідністю внаслідок війни, ветеранів війни. У лавах Сил безпеки та оборони громадяни виконують свій обов’язок та не завжди вільні обирати власну подальшу долю: наразі у війську служать люди, яким під час АТО/ООС ще не було 18 років, а також ті, для кого служба під час повномасштабного вторгнення є вже не першим досвідом захисту країни.
Возвеличування подвигу одних понад іншими також залишить у невизначеній ситуації тих, хто наразі оформлює статус ветерана (наразі не всі з тих, хто стали на захист України в лютому 2022 року набули статус, на який давно мають право).
Створення нового статусу справді може пришвидшити розподіл пільгової підтримки, адже не буде необхідності змінювати чинне законодавство та стикатись з обмеженнями, які передбачає такий процес. Проте це рішення принесе лише тимчасовий ефект та не сприятиме виробленню послідовної, розумної та системної політики. Воно створить ефект швидкого, та від того не менш необдуманого, рішення та перешкодить зусиллям до вироблення послідовного підходу.
2) Необхідно відмовитись від категоризації досвіду ветеранів
Проєкт закону містить пропозицію про категоризацію досвіду ветеранів за ознакою тривалості служби (кількості днів/місяців, коли вони брали участь в обороні України). Ми вважаємо такий критерій недостатньо опрацьованим, адже він вносить штучний розподіл серед військовослужбовців та ветеранів за необ’єктивними показниками. Одна й та ж тривалість служби може відбуватись за різних обставин та мати різні наслідки для учасника подій. Окрім того, такий поділ свідчить про неповагу держави до принципу підпорядкованості в Силах Оборони, адже військовослужбовці не завжди можуть обирати завдання чи час, протягом якого виконуватимуть його, а натомість підпорядковуються командуванню та втілюють поставлені ним завдання. Будь-який розподіл службового досвіду повинен відповідати специфіці військової служби і потребує визначення у консультації з Міноборони, СБУ, ДПСУ та інших силових відомств.
Розподіл ветеранів на категорії залежно від кількості днів, коли вони брали участь в обороні України сприятиме поділу ветеранської спільноти та призведе до зростання суспільної напруги. Проєкт також містить зворотню дію в часі, наприклад, для учасників АТО, які отримали інвалідність ІІ групи, пропонується належність до 2 категорії ветеранів, водночас окремий статус “особи з інвалідністю внаслідок війни” зберігається, що призведе до ускладнення вибору та оформлення статусів для ветеранів. Варто зазначити, що в деяких з категорій не передбачено, що до неї можуть входити особи, які брали участь в ООС.
3) Необхідно забезпечити захист прав ветеранів та провести додаткове опрацювання законопроєкту на предмет ризиків для окремих категорій ветеранів
Розширення підстав для позбавлення ветеранського статусу (через вчинення будь-якого умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину, який може бути вчинено вже після звільнення зі служби) може призвести до позбавлення особи статусу без причинно-наслідкового зв’язку між злочином та участю в обороні України, що значно погіршить правовий захист ветеранів та їх сприйняття у суспільстві. Статус ветерана позначає минулий досвід людини, здобутий під час несення військової служби. Події цивільного життя не мають слугувати підставою для позбавлення статусу.
4) Проєкт закону не передбачає реалістичних та достатніх механізмів фінансування підтримки
Відповідно до проєкту, вартість послуги за пакетами соціальної підтримки для кожної окремої категорії ветеранів Захисників і Захисниць України, граничний обсяг пакета, порядок надання соціальної підтримки та умови оплати визначається Кабінетом Міністрів України. Це створює ризик відсутності правової визначеності для ветеранів (пакет соціальної підтримки буде змінено КМУ залежно від обсягу коштів на відповідний рік, що може звузити державну підтримку всупереч неодноразовим рішенням КСУ щодо неконституційності подібних механізмів). До проєкту також не надано фінансово-економічне обґрунтування, а серед джерел фінансування підтримки ветеранів вказано не лише Державний бюджет, але й місцеві бюджети, а також інші джерела, не заборонені законом. Існує ризик декларативності пільг або ж ранжування їхньої якості залежно від обсягу місцевого бюджету (і відповідно, від місця проживання ветерана).
5) Новий закон не є необхідним для автоматизації видачі УБД
Одним із аргументів авторів законопроекту щодо його прийняття є пришвидшення процесів щодо автоматизації видачі посвідчень УБД. Проте для втілення цієї мети не потрібно створювати новий закон. Вже зараз триває міжвідомчий процес із залученням фахівців Міністерства оборони, Міністерства у справах ветеранів, Міністерства цифрової трансформації, а частина рішень вже перебуває на розгляді Кабміну. Натомість, на нашу думку, прийняття цього законопроекту та введення нових статусів, потребуватимуть побудови цілком нових маршрутів даних, що може призвести до значного затягування у строках реалізації рішень для ветеранів.
Введення Єдиного реєстру військовослужбовців може бути ефективним рішенням для подальшого розвитку процесів по (напів-) автоматичній видачі посвідчень УБД. Проте слід врахувати, що вищезазначений реєстр є більш довготривалим та масштабним проєктом, який передбачає комплекс заходів з проектування, розгортання та забезпечення захисту інформації, які наразі не опрацьовані достатньою мірою.
Заяву підтримують:
- ГО “Юридична сотня”
- Veteran Hub
- ГО "Правозахисний центр для військовослужбовців “Принцип”
- ГО “Жіночий ветеранський рух”
- ГО “Добровольці”
- ГО “Простір можливостей”